Автоконфігурація адрес в IPv6

Як вже було зазначено, вузли повинні мати деякий набір адрес на своїх інтерфейсах і розпізнавати пакети, адреса призначення яких збігається з власною адресою, як адресовані вузлу. Цю вимогу вузол повинен почати виконувати одразу після початку своєї роботи. Оскільки IPv6 передбачає значне збільшення кількості пристроїв, підключених до мережі, то виникає необхідність у забезпеченні механізмів автоконфігурації адрес для цих пристроїв. Саме для забезпечення такої необхідності було розроблено 2 види автоконфігурації – „Спрощена автоконфігурація адрес” (Stateless Address Autoconfiguration) [14] та „Ускладнена автоконфігурація адрес” (Stateful Address Autoconfiguration) [15]. Останнім часом, замість терміну “Усладнена автоконфігурація адрес” використовують “Протокол динамічної конфігурації адрес вузла, версія 6” (DHCPv6).

Процес автоконфігурації включає в себе створення локальної в межах каналу адреси і перевірку унікальності цієї адреси на каналі зв’язку, визначення того яка інформація має бути автосконфігурована (адреси, інша інформація, і те і інше), та в залежності від типу адреси визначення того яким саме чином вона буде отримана – Спрощеним, Ускладненим або обома.

Процес створення локальної в межах каналу адреси,  створення локальної в межах сайту або глобальної адреси, та перевірка їх унікальності забезпечується Спрощеною автоконфігурацією адрес.

Спрощена автоконфігурація адрес не вимагає жодної ручної конфігурації на хостах, мінімальної (за необхідності) конфігурації на маршрутизаторах, та вирізняється повною відсутністю будь-яких додаткових серверів. Механізм спрощеної автоконфігурації дозволяє хостам створювати власну адресу, використовуючи комбінацію локальної інформації та інформації, що оголошується маршрутизаторами. Маршрутизатори оголошують префікси, які визначають підмережі асоційовані з каналом, тоді як хости утворюють „ідентифікатор інтерфейсу”, що однозначно ідентифікує інтерфейс в підмережі. Загальна адреса утворюється з цих двох частин. За відсутності маршрутизатора хост має змогу утворити лише локальну в межах каналу адресу. Тим не менш, ця адреса є достатньою для того щоб вести обмін інформацією з вузлами на тому самому каналі зв’язку.

При Ускладненій автоконфігурації адрес хост отримує адреси інтерфейсів та/або інформацію про конфігурацію і параметри від серверу. Сервер підтримує базу даних, де зберігається інформація про всі адреси призначені хостам та додаткову інформацію, яка може знадобитись хостам для функціонування.

Ускладнена та спрощена автоконфігурації доповнюють одна одну. Для прикладу, хост може використовувати спрощену автоконфігурацію для конфігурації своїх адрес, але використовувати ускладнену автоконфігурацію для отримання іншої інформації (наприклад, адреси серверів DNS).

14. S. Thomson, T. Narten., “IPv6 Stateless Address Autoconfiguration”, RFC 4862, September 2007.

15. R. Droms, Ed., J. Bound, B. Volz, T. Lemon, C. Perkins, M. Carney., “Dynamic Host Configuration Protocol for IPv6 (DHCPv6)”, RFC 3315, July 2003.

Далі – “Адресний простір IPv6

Опубліковано на сайті: “IPv6 українською

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: