Формування вимог до переходу

Перед тим як розглядати можливі методи та способи переходу необхідно визначитись з тим, що саме повинен забезпечувати механізм переходу. Раніше було вказано, що Інтернет на сьогодні представляє розрізнену структуру з розподіленим управлінням. Оскільки не існує центрального управління, то рішення про початок і план переходу кожна компанія приймає окремо. Звичайно, що при цьому компанія має керуватись своїми власними розрахунками і розрахунками найближчих сусідів або провайдера верхнього рівня (якщо такий є). Саме завдяки подібній співпраці і взаєморозумінню існує та достатньо швидко розвивається мережа Інтернет.

Будь-який процес що розвивається, врешті-решт досягає межі, яку йому заклали ще при розробці. Звичайно, що на початку 70-х років ніхто не міг собі уявити тих меж до яких Інтернет може розвинутись всього за три десятиліття. Більше того, на початку свого розвитку Інтернет був мережею, яка достатньо керувалась, в яку можна було з мінімальними втратами внести зміни. Саме так сталось в 1983 році, коли всі хости що використовували NCP як транспортний протокол були змушені оновити своє програмне забезпечення і перейти на використання TCP, оскільки за зміненими умовами в ARPANET могли працювати лише системи зі стеком протоколів TCP/IP. За тогочасних розмірів Інтернет такий суворий спосіб переходу був можливий. Звісно, подібне не може відбутися в наші дні. Отже, перша вимога до переходу – відсутність „останнього дня” використання IPv4. За умов саморегуляції це означає, що поточний протокол IPv4 буде використовуватись до тих пір, доки в його використанні буде потреба. Звісно, така потреба має бути узгоджена між двома сторонами, які будуть взаємодіяти через IPv4.
Виходячи з того, що протокол IPv4 припинить своє існування не раптово, можна припустити що і введення IPv6 також не буде несподіваним (крім того, подібний процес вже відбувається). Таким чином, маємо три фази переходу – існування лише IPv4 мереж, спільне існування IPv4 і IPv6 мереж та існування лише IPv6 мереж. За такого стану справ виникає цілком логічна друга вимога – перехід має бути поступовим. Більше того, потрібно зазначити що подібний перехід вже відбувається і більша частина світового Інтернет перебуває в другій фазі переходу.
З часу своєї появи мережа Інтернет була орієнтована на те, щоб всі її учасники мали однакові умови функціонування. Інтернет протокол не розрізняє мереж по політичним, релігіозним чи ідейним вподобанням їх власників. Час підтвердив правильність такого підходу. З появою нового Інтернет протоколу виникло і нове розрізнення – номер протоколу, що використовується на мережі. Для того щоб і далі використовувати доволі вдалий принцип існування Інтернет вводимо третю вимогу до переходу – відсутність будь-яких розмежень мереж в залежності від версії протоколу який на цій мережі використовується.
Якщо всі попередні вимоги до переходу виконано, то для мережі залишається достатньо часу аби перейти на IPv6. Оскільки деякі мережі достатньо великі, то їх умовно ділять на частини, в залежності від виконуваних функцій (наприклад, транспортна мережа, мережа доступу, тощо). Але всі ці частини с точки зору глобального Інтернет представляють собою єдину мережу. Проте з точки зору користувачів цієї мережі, існує досить велика диференціація, особливо в тих питаннях, які стосуються саме переходу на IPv6. За таких умов можливе виникнення конфліктної ситуації, за якої частина вузлів мережі повинна буде обов’язково перейти на IPv6 раніше або пізніше іншої частини вузлів. Подібна ситуація є неприпустимою, оскільки вона частково суперечить першій вимозі до переходу. Отож, четверта вимога до переходу – неприпустимість встановлення залежностей часу переходу одних вузлів від інших. Виконання цієї вимоги дозволить адміністрації будь-якої частини мережі самостійно обрати час і методи переходу.
Після того як зроблено умовний поділ мережі, обрано час і методи переходу, може виявитись що в цій частині мережі присутня деяка кількість користувачів, які не знайомі ні з IPv6, ні з методами переходу на цей протокол. Для того щоб мінімізувати кількість подібних користувачів, зменшити витрати на перепідготовку та, головне, залишити працездатними звичні для користувачів сервіси, вводимо п’яту вимогу до переходу – перехід від IPv4 до IPv6 не повинен зашкодити існуючим сервісам та бути максимально простим для кінцевого користувача.
Ще на початку формування вимог до переходу було відзначено те, що Інтернет представляє собою сукупність різних мереж. Через свою розрізненість ці мережі не можуть використовувати однакові механізми переходу – для кожної мережі має бути свій власний план переходу. Саме ця проблема і є останньою, шостою вимогою до переходу – повинно існувати багато різних технологій переходу для задоволення потреби в переході для мільйонів унікальних ситуацій.
Незважаючи на те, що описані вище вимоги є набагато ширшими від тих, що їх використовували в IETF при розробці механізмів переходу [16],вважаємо що лише за таких умов можливий дійсно еволюційний перехід від IPv4 до IPv6. У наведених вище вимогах враховані інтереси максимального кола осіб, причетних до переходу. При виконанні вказаних вимог не виникне жодних неоднозначностей в функціонуванні Інтернет, що позитивно відобразиться на сприйнятті нового протоколу кінцевими користувачами. Адже IPv6 було спроектовано саме для задоволення потреб, що зростають.

16. R. Gilligan, E. Nordmark., “Basic Transition Mechanisms for IPv6 Hosts and Routers”, RFC 4213, October 2005.

Далі – “Режими переходу

Опубліковано на сайті: “IPv6 українською

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: